Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) "Золота рибка" №13, Енергодарської міської ради Запорізької області

Парціальна програма

соціально-емоційного розвитку дошкільників

«АБЕТКА СПІЛКУВАННЯ»

для дітей дошкільного віку

Укладачі:

Балагурова І.В. – вихователь - методист ДНЗ № 13

Юрасова Т.А., практичний психолог ДНЗ № 13

В дитинстві відкриваєш материк,
котрий назветься потім — Батьківщина.
Л. Костенко

Пояснювальна записка

Швидкі зміни соціокультурних та суспільно-економічних реалій прискорюють темпи соціальної динаміки, перетворюють старі й утворюють нові соціальні структури, трансформують соціальні ідеали і цінності. Трансформації у системі ціннісних орієнтацій та моральних орієнтирів, неминуче задають нові параметри перебігу процесу соціалізації, ставлять перед її суб’єктами підвищені вимоги до формування нових моделей соціальної поведінки, конструювання персональної системи цінностей та ідентифікації структур особистості. Соціалізація особистості як актуальна наукова проблема, об’єкт міждисциплінарного наукового дослідження перебуває сьогодні у центрі уваги дослідників різних наук.

Так, науковцями розроблено сучасні вітчизняні та зарубіжні концепції соціалізації особистості (Н. Голованова, Н. Заверико, І. Звєрєва, Н. Лавриненко, Г. Лактіонова, А. Мудрик, С. Савченко, С. Харченко); розкрито соціально-психологічні аспекти соціалізації з урахуванням вікових особливостей (В. Авраменкова, К. Абульханова-Славська, І. Бех, Л. Божович, Л. Виготський, Д. Ельконін, І. Кон, О. Кононко, В. Кудрявцев, О. Леонтьєв, В. Мухіна, А. Петровський, Т. Рєпіна, Д. Фельдштейн). Особливе місце серед досліджень проблем соціалізації займають роботи, присвячені соціалізації особистості на ранніх етапах онтогенезу, автори яких: А. Богуш, Ю. Богінська, Л. Варяниця, Н. Гаврик, О. Караман, С. Козлова, В. Кузьменко, С. Курінна, О. Малахова, Т. Поніманська, Р. Пріма, С. Сайко.

Мета програми зумовлюється потребою в обґрунтуванні та усвідомленні особливостей процесу соціалізації особистості у дошкільному дитинстві, а також висвітленні окремих аспектів соціально-педагогічної діяльності з дітьми у дошкільних закладах освіти як умови соціалізації особистості в дошкільному дитинстві.

Соціалізація як процес поступового входження дитини у світ конкретних соціальних зв’язків і освоєння соціокультурного досвіду забезпечує становлення і розвиток людини, формування її особистості. Перебіг соціалізації на етапі дошкільного дитинства сприяє засвоєнню особистістю позицій ,,я в суспільстві” та ,,я і суспільство”, і дозволяє їй пройти перший ,,концентр” свого соціального розвитку. Водночас, вікові особливості дітей-дошкільників – значна емоційність, сприйнятливість, здатність до наслідування, навіювання, залежність від дорослих – створюють загрозу закріплення та інтеграції у дитячій свідомості негативних проявів, обумовлюють затримку і незбалансованість у розвитку, неадекватність у процесах самовизначення, реалізації особистісного потенціалу. Усе те, що дитина цього віку стихійно засвоює у взаємодії з суспільним довкіллям, стає емоційною основою для її подальшого соціально-особистісного розвитку. Таким чином, не слід безпідставно сподіватися на стихійну адаптацію дитини до суспільного довкілля. Натомість педагогічно виважена соціалізація забезпечує активну адаптацію дитини до соціуму, уможливлює її взаємодію з соціальним світом.

Отже, соціалізація особистості у дошкільному дитинстві – це важлива соціально-педагогічна проблема, від вирішення якої залежить усвідомлення дитиною себе як особистості, своєї самоцінності та інших людей, розвиток у дітей уміння адекватно орієнтуватися у доступному суспільному довкіллі, уміння виражати почуття і ставлення до соціального світу відповідно до культурних традицій суспільства. Оскільки зміст діяльності педагога визначається проблемами кожної конкретної особистості, то пріоритетною лінією соціально-педагогічної діяльності з дітьми дошкільного віку визначено: формування у дітей уміння встановлювати контакти з людьми і діяти в різноманітних комунікативних ситуаціях та реалізовувати способи поведінки, що дозволяють дитині самореалізуватися.

Зазначимо, що психолого-педагогічна наука головним завданням у будь-якому віці, особливо у дошкільному, визначає актуалізацію в собі особистості. Одним з істотних механізмів особистісного розвитку та соціально-психологічних механізмів соціалізації є рефлексія, через яку дитина відкриває у собі соціальну суть, усвідомлює власні емоції, почуття, думки, дії та вчинки, інші особливості своєї особистості. Необхідною умовою для становлення дитини як суб’єкта соціалізації є власний соціальний досвід та пізнання нею власних можливостей і перетворень у предметному світі, у самій собі. Також сюди долучається набутий досвід орієнтації на певні зусилля у досягненні успіху, досвід співробітництва, що поєднується з умінням налагоджувати колективну взаємодію. Відтак, педагог у педагогічному процесі відводить важливе місце формуванню у дитини внутрішньої активності, що забезпечує її самостійність та ініціативність.

Особливість підходу педагогічного колективу нашого ДНЗ полягає в тому, що:

1) ми прагнули дотримуватися Базового компонента дошкільної освіти та Базової програми

2) зміст ситуації підбирався з урахуванням наявного соціального досвіду дітей, викликав у них емоційний відгук і стимулював їх до прояву активності;

3) використовувалися ситуації, спрямовані на соціально-особистісний розвиток дітей, задоволення їхніх потреб у позитивному соціальному самопочутті, емоційних контактах із суспільним довкіллям, самостійній діяльності за інтересами, у спілкуванні з дорослими та однолітками.

Для дітей четвертого року життя підбирали ситуації з іграшковими персонажами, для дітей 5 – 6 років – використовували реальні персонажі. Починали з ситуацій менш напружених в емоційному плані, поступово переходячи до більш складних. При використанні ситуацій на початковому етапі зацікавлювали дітей проблемою, емоційно її представляли, вводили дітей у ситуацію (Що відбувається? Що трапилось? Яка виникла проблема? Чому з’явились труднощі?). У подальшому викликали активне співчуття учасникам ситуації і розуміння їхніх труднощів (Які почуття вони переживають? Який у них настрій? Кому добре, а кому погано? Чи траплялось таке з вами? Які почуття у вас тоді виникли?). Надалі спонукали дітей до пошуку можливих варіантів і способів вирішення ситуацій (Що може відбутися? Як допомогти? Що слід зробити кожному учаснику, щоб вирішити проблему? Як би ти вчинив на місці того чи іншого учасника? Давайте обговоримо усі пропозиції і знайдемо загальне рішення, як нам вчинити, щоб досягти успіху?).

Потім залучали до конкретної практичної діяльності, виявлення турботи, співчуття, допомоги, вирішення конфлікту тощо. Насамкінець прагнули допомогти дітям пережити почуття задоволення від успішно вирішеної проблеми, зрозуміти, як змінився емоційний стан учасників ситуації і порадіти разом з ними (Чи всі задоволені? Як ми вчинимо у подібній ситуації? Які почуття ми пережили? Як добре, коли ми підтримуємо один одного! Як добре, коли тобі допомагають друзі! Якщо ми разом – ми вирішимо усі завдання!).

Особливої уваги при цьому надавали практичним методам формування соціального досвіду, навичок культури спілкування і взаємодії з дорослими та однолітками, активному використанню життєвих ситуацій. У випадку відсутності пропозиції щодо вирішення завдання з боку дітей, її розв’язання пропонував педагог, який разом з дітьми узагальнював дитячі висловлювання і підводив підсумок. Особистий приклад педагога і організація спільних дій дітей допомагали накопиченню позитивного соціального досвіду.

Для старших дітей використовували практичні ситуації проблемного характеру ,,Як бути, що робити?” як різновид ситуацій-ускладнень, які використовували з метою стимулювання активності, ініціативи, самостійності, кмітливості, чуйності, готовності до пошуку правильного вирішення.

Незважаючи на зрослу самостійність дитини, роль дорослого, як носія соціальних функцій, норм і вимог лишається в її житті значною. Так як саме дорослий для неї є джерелом різноманітної інформації про правила співжиття, особливості поводження в суспільстві, причинно-наслідкові зв’язки між проявами моральної активності та ставленням людей, що оточують, до цього.

Набуття дошкільником соціального досвіду здійснюється через діяльність, спрямовану на орієнтування в ситуації, пристосування до навколишнього, власного «Я».

Значення соціального розвитку для особистісного становлення полягає, передусім, у формуванні соціальної компетентності — певних особистісних властивостей, потреб, здібностей, елементарних теоретичних уявлень та практичних умінь, які забезпечують дитині життєздатність. Компетентність гарантує усвідомлення дитиною того, як слід себе поводити, щоб бути гармонійною, співзвучною з іншими, почувати себе в будь-якому товаристві комфортно.

Набуваючи досвіду соціального життя, засвоюючи правила, норми і стандарти поведінки, запропоновані авторитетними дорослими, дошкільник навчається диференціювати в людському оточенні:

1. Рідних, знайомих і чужих людей (розрізнення за ознакою родинної приналежності).

2. Приємних, індиферентних і неприємних людей (розпізнавання за емоційним ставленням до людини) та ін.

Соціальний розвиток — це процес індивідуального розвитку дитини в рамках соціальної групи, формування взаємин з її членами, а саме через сім'ю та дитячий колектив. Кожний дошкільник самостійно, особисто, своєрідно проходить шлях соціального розвитку.

На всіх етапах життя людини сім'я є найважливішим компонентом мікросередовища. У житті дитини протягом його перших років домінують соціалізуючі впливи сімейного оточен­ня.

Сім'я як безпосереднє соціальне оточення має максимальні порівняно з будь-якими іншими соціальними інститутами мож­ливості для поступового залучення зростаючої особистості до світу соціальних і емоційних цінностей, до виконання незнайомих і водночас соціально значущих ролей, до оволодіння знаннями, вміннями й навичками, необхідними дитині для становлення її соціальної й емоційної компетентності.

Сім'я — найперший і найважливіший соціальний інститут, який відповідає за емоційну компетентність дошкільника і його нормальну адаптацію до життя поза його межами. Виникнення в дитини емоційних розладів і порушень соціальної поведінки великою мірою пов'язане з особливостями її сімейного виховання. Видатний фахівець з психології сім'ї Вірджинія Сатір сказала: «Якби ми могли лікувати сім'ю, то могли б лікувати й суспільство». Саме в сім'ї здійснюється соціалізація дитини.

Набуття дитиною в сім'ї соціально значущих властивостей передбачає турботу батьків про розвиток у неї протягом перших років життя вміння виявляти самостійність; звертатись до доро­слого за допомогою, коли вона потрапляє у скрутне становище; сприймати переконливі докази; відмовлятись від чогось, якщо дорослий доводить його недоцільність; уміння входити в різні соціальні ролі; вдивлятись в оточуючих людей, відчувати до них інтерес; усміхатись, коли до неї звертаються, сміятись, коли з нею граються; радіти схваленню і високому досягненню; вико­ристовувати міміку і жести у спілкуванні з іншими, розрізняти вирази людських облич; за аналогією впізнавати знайомі життєві ситуації і добирати адекватні засоби реагування на них.

В зв’язку з особливою виховною роллю сім'ї виникає питання про те, як зробити так, щоб активізувати позитивний та звести до мінімуму негативний вплив сім'ї на виховання дитини. Для цього необхідно точно визначити внутрішньосімейні соціально-психологічні фактори, які мають виховне значення.

Головне у вихованні маленької людини – досягнення душевної єдності, морального зв’язку дитини з батьками, бо саме в сім'ї дитина отримує свій перший життєвий досвід, вчиться поводитися в різноманітних ситуаціях.

Але сім'я — не єдиний уповноважений суспільства, відповідаль­ний за розвиток і виховання дитини перших семи років життя. Пряму відповідальність за це покладено й на інший соціальний інститут — колектив дошкільного закладу.

Сім'я і дитячий садок мають свою специфіку, особливості впливу на дитину, свої виховні засоби. Ці осередки не взаємовиключають один одного і не конкурують між собою, а взає­модоповнюють і коригують впливи один одного. Обидва вони по-своєму необхідні й бажані для соціально-емоцій­ного розвитку дошкільника.

Організовуючи буття дитини, батьки та педагоги виходять з того, що морально-духовний розвиток є основною сферою її особистісного зростання. І важливо вчасно створити умови для формування в молодшого дошкільника моральної свідомості, моральних ставлень та моральної діяльності.

Своєчасне, гнучке, гармонійне поєднання в досвіді старшого дошкільника сімейного і суспільного виховання є важливою запорукою розвитку в нього емоційної чутливості, чуйності, адекватності реагування на подразники і соціальної компетент­ності, вправності, спроможності. Обидва соціальні інститути важ­ливі для становлення зростаючої особистості, для набуття нею досвіду спілкування з різними людьми. Виховання за допомогою дитячого колективу позитивно впливає на становлення особистості дошкільника, на його соціально-емоційний розвиток. Колектив не тільки всебічно підтримує поведінку , яка відповідає нормам дорослого оточення, а й домагається, щоб кожний його член не виявляв байдужості до інших, відчував себе причетним до загальних проблем. Об’єднуючись у групи, діти організовують ігри, в ході яких вони вправляються в уміннях справедливо розподіляти ролі, домовлятись, ділитись іграшками, поступатись, відстоювати свою точку зору, вислуховувати думку іншого, стримувати емоції. В процесі спільної діяльності дошкільник засвоює норми співіснування, обов’язкові для всіх учасників дитячої групи, вчиться бути самим собою серед інших.

Кожній дитині просто необхідно мати почуття приналежності до якогось колективу. Вона повинна чітко знати, що в неї є група людей, на яку можна обпертися , де її завжди уважно вислухають та зрозуміють.

Почуття приналежності - це почуття, що тебе розуміють і приймають. З'являється необхідність у формуванні та зміцненні своєї групи підтримки, бо з нею можна поділитися своїми думками, а також, вона дає зворотний зв'язок. Адже, коли така група сформована в ранньому віці, то в підлітковому віці в дитини значно менше проблем. Малюку потрібно відчувати себе частиною чогось, членом родини, групи, колективу, адже, спочатку через мале, а саме, прихильність до колективу, групи, формується почуття гордості до країни, нації.

Почуття приналежності - це почуття винятковості або родинності, особливо у взаємовідносинах, які вважаються важливими, почуття схвалення та поваги тебе іншими. Це почуття збільшує можливості для удосконалювання дружніх відносин.

Тому ми вважаємо за необхідне створення саме такої програми, одним із головних завдань якої було б виховання почуття приналежності до певної групи у дітей дошкільного віку.

Реалізація даної програми дасть змогу вихованцям усвідомити свою особистість та знайти свою роль у суспільстві. Вона містить систему занять, спрямованих на розвиток у дитини почуття приналежності до сім'ї та дитячого колективу в умовах ДНЗ, а саме почуття гідності, колективізму, доброзичливе ставлення до оточуючих, виховання етично-цінних засобів спілкування, а також позитивного самосприймання, вироблення позитивної самооцінки; формування розуміння свого емоційного стану та розпізнавання почуттів оточуючих через міміку, жести, виразні рухи, виховання почуття психологічної захищеності, довіри до інших.

В умовах навчального процесу ДНЗ ця програма реалізується в рамках занять «Абетка спілкування» для всіх дошкільних груп.

Програму складено з урахуванням вікових особливостей дитини, її психічного розвитку та рівня сформованих знань, збудовано на засадах індивідуалізації виховного процесу та з використанням диференційованого підходу до навчання .

Виконання завдань програми спрямовано на підвищення знань дитини з питання емоційного розвитку, самопізнання та виховання почуття приналежності до різних соціумів - сім'ї і дитячого колективу.

Відповідно до завдань Базової програми розвитку дитини дошкільного віку « Я у Світі», наша робота націлена на формування особистості та реалізує завдання сфер життєдіяльності «Люди» та «Я сам», що включають в себе, відповідні задачі, а саме, родина, інші люди та людство і тілесне життя, душевне життя та соціальне життя.

Навчальний блок програми розрахований на 24 заняття. Ці заняття проводяться фронтально 1 раз на тиждень протягом року в рамках заняття «Абетка спілкування», починаючи з 4-го р.ж. Тривалість занять залежить від вікових особливостей дітей: від 20 до 30 хв. Умовно заняття розподілені на такі блоки, а саме, «Все про мене», «Я та мої друзі в дитячому садку», «Я та моя родина».

Особливу увагу ми приділяємо розвитку у дитини довільної поведінки, елементарної здатності поводитись морально за відсутності контролю з боку дорослого.

Нами була створена певна система занять, що дає змогу, на наш погляд, успішно вирішувати поставлені завдання, а саме:

- в 1 півріччі проводяться заняття по блокам « Все про мене» та « Я і мої друзі в дитячому садку»

- в 2 півріччі - « Все про мене» і « Я та моя родина».

Велика цінність таких занять - в активній участі батьків в підготовці до них. Це полягає в спільному виконанні певних завдань батьків та дітей, а саме, виготовлення родинного дерева, чарівних скриньок та ін. Така форма роботи сприяє більшій згуртованості батьків та дитини, що дуже важливо для подальшого існування дружної та здорової сім'ї .

Також, завдання цього курсу реалізують на своїх заняттях і вузькі спеціалісти - музичний керівник, вихователі з мистецтвознавства, керівник з фізичного виховання.

На таких заняттях дитина знайомиться з абеткою емоцій через спостереження, прості етюди, малювання, виробляють у неї елементарну емоційну грамотність у сприйнятті, аналізі та адекватній інтерпретації основних емоційних станів людини, вміння пов’язати певну міміку з приємними та неприємними життєвими подіями. Також, в процесі занять дитина навчається адекватно реагувати на різні життєві прояви. Зрозуміло для інших виявляти свої переживання, вербалізувати їх та передавати мімікою, жестам и, інтонацією, кольором, формою, мелодією;навчається стримуватись від прояву негативних емоцій та оптимістично почуватись.

Запропонована програма містить наступні блоки, завдання та відповідні розділи:

1.Навчальний блок

Спрямований на формування й виховання гармонійно розвиненої, соціально активної особистості .

- Формування і підтримка позитивного відношення дитини до самої себе – розділ «Все про мене» (спілкування, емоції, самопізнання).

- Формування уявлення про родину, родичів, взаємовідносини між ними. Виховання почуття любові і поваги до рідних – розділ « Я і моя родина».

- Формування уявленняпро дитячий садок, як затишний будинок, де на кожну дитину чекають. Вдосконалення культури поведінки , почуття товариства , взаємодопомоги – розділ « Я та мої друзі в дитячому садку».

2.Діагностичний блок

Спрямований на вивчення соціально-емоційного розвитку дошкільників; дослідження особливостей педагогічного колективу.

3. Блок « Робота з колективом».

Поширення знань серед педагогів за даною темою через проведення семінарів, консультування, педагогічних читань і відкриті перегляди занять та інших форм роботи з дітьми.

4. Блок « Робота з батьками».

Співпраця дитсадка та сім'ї у розв’язанні завдань морального виховання дітей. Організація психолого - педагогічного консультування батьків з метою підвищення ролі родинного виховання. Поширення знань серед батьків про необхідність формування почуття приналежності у дітей.